Четвер, 06 червня 2019 09:17

З Днем журналіста!

Друзі! Буду відвертим: я ніколи не розумів, для чого журналістам потрібне окреме професійне свято. Адже кожен день Вашої роботи - це і є свято. Що може бути урочистіше, ніж запалювати світло у темряві. Знаходити правду в царстві брехні. Звільняти затуркану свідомість від стереотипів. Це вже не просто професія, це місія. На таку роботу справді можна ходити як на свято.
Журналістика направду – не просто робота. Це спосіб життя.
Дуже мудрі слова про журналістику написав Блаженніший Любомир Гузар.
«Журналістика – це більше ніж професія. Журналістика – це не тільки репортерство: піти, побачити й розповісти про те, що відбувається. Журналістика – це свого роду спосіб життя.
Дозволю собі порівняти журналістику з художньою літературою. Остання не оповідає фактів, але авторитетно говорить про те, що діється в людині та серед людей. І в такий спосіб змушує читачів і слухачів думати. Література – формування мислення, формування людини.
Журналістика, на мою думку, не має бути суто інформуванням. Журналіст повинен подавати матеріал так, щоб допомагати людині розвиватися, спонукати її задуматися і над собою, і над усім, що відбувається навколо».
Погодьтеся, направду дуже мудро сказано.
Лиш одне затьмарює радість - це оплата праці. Не відкрию таємницю, якщо скажу, що журналістика і тут є на передовій. Роздержавлення засобів масової інформації та олігархізація суспільства завдали серйозного удару по журналістському цеху. На наших очах руйнуються репутації колись чесних та непідкупних медіа. Масовим є відтік метрів пера і клавіатури в політику та громадську діяльність.
Кожен вибирає собі свій шлях. Але сьогодні я хочу привітати тих, хто зберіг вірність професії та правді. Хто не продав совість товстосумам і політиканам, хто гідно несе по життю себе та свій благородний фах. Признаюся, маю певні сентименти до трьох речей. До маленьких діток. До української природи. І до дівчаток і хлопчиків, які з диктофонами і нахмуреними бровами намагаються у мене дізнатися нюанси законопроекту 10324. Тоді я розумію, що у нас є майбутнє. У України, у українського суспільства, у української журналістики. Дякую вам за вашу роботу! І сам, і від імені законодавчого корпусу. І бажаю, щоби міра цієї вдячності завжди вас задовільняла у грошовому еквіваленті) Слава Україні!