Неділя, 02 червня 2019 13:02

Євроінтеграція екологічної політики України

В середу виступив на екологічній конференції в м.Одесса 
«Шановні друзі! Дозвольте висловити подяку організаторам Всеукраїнської конференції «Євроінтеграція екологічної політики України», а саме керівництву кафедри екологічного права і контролю Одеського державного екологічного університету, за честь взяти участь в цьому науковому форумі.
Свій виступ я хотів би почати з вислову Єжи Лєца: "Я думав, що опустився на саме дно. І тут знизу постукали". Це про сьогоднішній стан екології. На превеликий жаль. 
Нещодавно пройшла новина про те, що на дні Маріанської западини (це, на хвилиночку, понад 11 км глибини) знайшли побутовий пластик та обгортки від цукерок.
До мене, як народного депутата, постійно звертаються за допомогою і наводять кричущі факти винищення природи , за яке ніхто не несе жодної відповідальності! Я одразу ж реагую: виїжджаємо на місце, пишемо звернення до відповідних органів, боремося. Наприклад, звернулися мешканці м. Богодухів зі скаргою на те, що місцеві підприємства ТОВ «М`ясний», ВАТ «Богодухівський молокозавод», ТОВ «Рибоконсервний завод «Екватор» скидають всі відходи виробництва просто у річку Мерла. Люди там просто задихаються! Справжній екоцид! Я ініціював перевірку, направив звернення до прокуратури, винні повинні понести покарання. Або інший випадок: в Карпатах, в гірському масиві Свидовець вирішили побудувати розкішний гірськолижний курорт, а для цього …вирубати 850 га лісу. Це ж злочин, ми одразу ж включилися у боротьбу за порятунок лісу! Я навів лише декілька прикладів, а насправді ми щодня отримуємо нові сигнали. Боротьба продовжується і ми не відступимо!
Пригадуєте старий анекдот: Одна планета скаржиться іншій: - Щось мені не добре останнім часом. – А що трапилося? – Та розумієш, здається люди у мене завелися, боюся, що помру. – Та ну, облиш. У мене вже таке було, пережила, самі вивелися...
Думаю, у цій аудиторії є зайвим нагадування про фатальний характер нехтування проблемами охорони довкілля. Коли я кажу «нехтування», я маю на увазі не засмічені парки, не вирубані ліси, і навіть не отруєні промисловими гігантами повітря та річки. Все це складає загальну картинку майже катастрофічної ситуації в Україні, але є похідним від дрімучого стану виконання законів України в екологічній сфері. Поясню історією віднедавна популярного в Україні американського політика Руді Джуліані. На посаді мера Нью-Йорка він в короткий час ліквідував проблему, з якою роками не могли впоратися його попередники. А саме - графіті, які вкривали всі стіни будинків та парканів міста та нівечили зовнішній вигляд мегаполісу. Поліція не могла знайти графітчиків, а коли знаходила, то не могли притягнути до відповідальності. Комунальники були безпорадні. Джуліані на розв’язання цієї проблеми поставив всю потугу американської правоохоронної та юридичної машини, кинув усі сили. Детективи замість шукати наркоторговців, гвалтівників і грабіжників шукали вуличних художників та тягнули в суди, які під переконливим впливом мера виносили максимально суворі санкції. Проблему було швидко вирішено, але не тому Джуліані назвали геніальним господарем міста. А тому, що після цього стався не просто спад, а справжній обвал вуличної злочинності. Ніхто не міг уяснити, в чому зв’язок. Мер це назвав «теорія одного розбитого вікна». Ідея наступна: якщо ви не відреагуєте на одне розбите в будинку вікно – будинок приречений. Розіб’ють ще одне, три, десять, всі. Обпишуть стіни, відірвуть карнизи та ринви, закидають сміттям підвал. Така людська психологія – нема відповідальності за свинство і свинство стає нормою для всіх.
Мені здається, що це дуже влучно передає екологічний стан в Україні. Відсутність відповідальності – ось пояснення наших негараздів і в економіці, і в обороноздатності, і в соціальній політиці. Не будемо лицемірити: загальна засміченість, загаженість та відповідно небезпечний для людини стан довкілля з’явилися у нас не сьогодні. Це традиції ще радянського часу, коли пріоритетом вважали не людське життя, а мільйони тонн чавуну або зернових. Коли за трудовими звершеннями ніхто не опікувався людським життям та законами природи. Пам’ятаєте слова радянського біолога Івана Мічуріна «Мы не можем ждать милостей от природы, взять их у нее — наша задача»? Наслідком цієї ідеології було те, що попри кращі землі на планеті Радянський Союз купував зерно у Канаді. Наслідками стали Чорнобиль, вбивство десятків і сотень малих річок, найнижча у Європі тривалість життя. Цілком припускаю, що у цій аудиторії хтось заперечить, що в СРСР екологічні стандарти були вищими, ніж зараз. Не хочу сперечатися, лиш порекомендую подивитися на флагмани радянські індустрії в Маріуполі та Запоріжжі, які досі вивалюють на голову місцевих мешканців тонни шкідливих речовин. І, як кажуть, немає на те ради. Можу лиш сказати, що дорадянський час на наших землях так само не вирізнявся дбайливим ставленням до природи. Зовсім недавно дізнався природу походження єдиної в Україні пустелі – Олешківських пісків, хоча я сам уродженець Херсонщини. Виявляється, трав’яний покрив був знищений там відносно недавно, десь 150 років тому. Відомий колоніст півдня України у середині 19 ст. барон Фальц-Фейн вирішив розводити овець. Бездумне розведення цих тварин, без врахування особливостей місцевості та прорахованих ризиків призвів до того, що пасовиська, які століттями використовувалися кочівниками та козаками, просто зникли. Так що ми запросто можемо враховувати власні помилки, якщо не хочемо врахувати уроки та досвід інших.
І тепер, нарешті, дозвольте перейти до теми сьогоднішньої конференції. Як політик, хоч і молодий, але вже з кількарічним досвідом, можу заявити: проблеми в Україні далеко не завжди пов’язані з поганим законодавством. Незрівнянно більша проблема, що наші підприємці, чиновники, політики дуже часто виконують вимоги закону лише тоді, коли їм особисто це треба. Ось така форма корупції, яку на Заході не даремно називають головною хворобою України. Тому наші реформи в усіх сферах просуваються з таким скрипом. У цих умовах, коли інертність, риси національного характеру чи наші традиції заважають нам бути цивілізованим суспільством, принципово важливо запозичити досвід більш розвинутих сусідів. Не треба вигадувати велосипед. Не треба боятися визнати свою недосконалість. Не треба, як кажуть у певних середовищах, понтів. Зрештою, коли ми хочемо якісний зв’язок, ми обираємо айфони і стандарт GSM. А не польові телефони з котушками ТА-57. Обираючи авто, віддаємо перевагу німцям та японцям. А не поробки Запорізького заводу. Так чому ж у життєво необхідному питанні збереження довкілля ми повинні шукати якийсь міфічний «свій шлях»? Думаю, нам варто запозичити ті правила та стандарти екологічної політики, які вже успішно апробовані в Європі. Якихось 40-50 років тому там так само провідні водні артерії були забруднені, автотраси у бензиново-дизельному тумані, а ліси стрімко скорочувалися. Проте цей період вже далеко позаду. Сьогодні у Німеччині альтернативна енергетика успішно витісняє спалення вуглеводнів, воду з Рейну можна пити, електромобілі впевнено заміняють дизеля. Тому цими вихідними на виборах до Європарламенту успіх святкували німецькі «зелені». Саме у «ЗЕЛЕНОМУ русі» німецька молодь вбачає своє політичне майбутнє. (Просто каламбур. Ні на що не натякаю!) Вважаю, що і нам слід пройти цієї лижнею успішних країн. Позитивний приклад не гріх наслідувати. Тому євроінтеграція екологічної політики України безумовно повинна стати основним пріоритетом державної політики вже нового парламенту та нового уряду. Впевнений, що професійні дискусії, які відбудуться на майданчиках вашого форуму, наблизять нас усіх до цієї мети. Дякую і успіхів вам і усім нам!»